Слово “напевно” може вживається у двох антонімічних значеннях: висловлення сумніву щодо чогось та переконання у чомусь. Це слово може виражати значення синонімічне вставному слову “мабуть” або прислівнику “справді”. Отже, залежно від значення “напевно” може виконувати дві різні функції у реченнях. Цікавим є факт про використання даної лексеми у різних значеннях поетами та письменниками.
Значення лексеми “напевно”
Частина мови: прислівник
Лексичне значення:
- невпененість щодо чогось (синонім – можливо);
- переконання у чомусь (синонім – справді);
Мовна одиниця:
- вставне слово, що виражає невпевненість, не є членом речення;
- прислівник, повноцінний член речення.
Особливості: незмінне (суфікс о)
Синтаксична роль у реченні
Якщо лексема “напевно” вступає у граматичні зв’язки з дієсловом-присудком – це прислівник міри і ступеню.
Наприклад: Жінка знала це напевно. (Жінка була упевнена у цьому)
У цьому реченні “напевно” виступає обставиною міри і ступеня (в якій мірі?), можна замінити синонімічним “бути певним” або “упевненим”. Комами не виділяється, бо не є вставним словом.
Лексема “напевно” може виражати ставлення мовця до сказаного: невпевненість.
Наприклад: Жінка, напевно, це знала. (Жінка, можливо, це знала.)
Відчувається сумнів: чи знала? Можна замінити на синонімічне “можливо”.
У цьому варіанті лексема “напевно” не вступає у граматичний зв’язок з іншими членами речення. На письмі виділяється комами, бо є вставним словом.
Вживання “напевно” у художній літературі
Цікаво!
У художній літературі автори використовують лексему “напевно” у одному із значень. Досліджуючи тексти художніх творів, можна зробити висновки про залежність лексичного значення цих слів від часового періоду.
У віршах Ліни Костенко “напевно” вживається як вставне слово.
Наприклад: В цьому, напевно, правда пташина.(вірш “Крила”)
І вже, напевно, не мине. (“І не минає, не минає”)
У прозовому творі письменника 20-30-х років Валеріана Підмогильного “напевно” активно вживається як прислівник.
Наприклад: Лавру, правда, він назвав, пам’ятник Володимирові теж, а що й горба того звуть Володимирським, він напевно ручитися не міг.
Степан цілком припускав можливість цієї неприємної розмови і мав готову відповідь — через тиждень він вибереться. Дістане стипендію, це напевно, і вибереться.
(Із роману В. Підмогильного “Місто”)
