Широкий, вільний степ став колись навіки рідним вихідцю з Подолії козацькому сотнику Данилу Данилевському, що звів родовий маєток у селі Пришиб. Не одне покоління роду Данилевських господарювало на щедрій слобожанській землі, залишивши помітний слід в історії краю. Та залишається пам’ять про цей славний рід завдяки Данилевському – письменнику.
Саме Г.П. Данилевський майстерно вписав історію свого роду в історію Слобожанщини. Його життєва біографія є прикладом цілеспрямованості, високоосвіченості, патріотизму. Письменник народився і виріс на Слобожанщині, пов’язав з рідним краєм більшу частину життєвої і творчої біографії, гучно підніс красу і неповторність рідного краю на світовий рівень.
Г.П. Данилевський і його родина
Григорій Петрович Данилевський народився 26 квітня (14-го за старим стилем) 1829 року на Слобожанщині в селі Данилівка Барвінківської волості Ізюмського повіту Харківської губернії (нині село Барвінківського району Харківської області) в родовому маєтку своєї тітки.
Мав освічених та шляхетних батьків. Батько майбутнього письменника – поручик Петро Іванович Данилевський (1802 -1839) служив у дворянському полку в Санкт-Петербурзі, рано вийшовши у відставку і одружившись на доньці поміщика Катерині Іванівні Купчиновій, деякий час служив по виборах дворянства, був засідателем Харківської кримінальної палати.
Через збитковість родинного маєтку в селі Петровському змушений був переїхати на постійне проживання в сільську місцевість. Згодом облаштував хутір з водяним млином і винокурнею на землях дружини, що ненадовго відклало продаж родинного маєтку за борги, вів замкнений спосіб життя, займався господарством «з весни і до глибокої осені він буквально не кидав верхового коня…, їдучи на поля на світанку й повертаючись додому тільки надвечір» . Петро Іванович був людиною доброю, сором’язливою, умів грати на скрипці.
Відмічаємо значний вплив на формування характеру Григорія його матері Катерини Іванівни Данилевської (1810-1875). Рано залишившись сиротою, виховувалась за кошти дядька в Харківському інституті благородних дівиць. Мала гострий розум і вразливу душу, віртуозно грала на роялі, вивчала російську і французьку літератури, виписувала літературно-художні журнали, «всюди вносила особливий, притаманний її обдарованій натурі, відбиток світського спілкування й тонкого допитливого розуму» .
Г.П. Данилевський: Данилівка – Петербург
Дитячі роки Г.П. Данилевського пройшли в родових маєтках Данилівка, Петровське. Початкову освіту здобув вдома. Незабутні враження залишилися в пам’яті майбутнього письменника від казок, почутих від няні Агрофени та її чоловіка Онисима. В молодому віці помер батько Данилевського, залишивши Григорія напівсиротою. Після смерті чоловіка, Катерина Іванівна вийшла заміж вдруге за дворянина генерал-майора Михайла Михайловича Іванчишина – Писарєва, що служив у Чугуївському уланському полку і мав родовий маєток у Московській губернії.
З 10 років Григорія Данилевського виховував вітчим, який відвіз до Москви та віддав на навчання юнака в закритий учбовий заклад для підлітків з вищого кола – Московський дворянський інститут.
В цей час (1841-1846) він і захопився поезією, про що свідчать перші літературні спроби – вірші і поеми, написані у 15 років. Але юного літератора також приваблює і кар’єра чиновника.
Після закінчення інституту він вступає на камеральне відділення юридичного факультету Петербурзького університету, де вивчаючи економічні та природничі науки (1846-1850), не залишає літературних занять: багато читає, вивчає мови, пише вірші, успішно перекладає твори У.Шекспіра, дебютує в журналістиці.
Г.П. Данилевський – літератор
Після закінчення університету служив чиновником з особливих доручень у Міністерстві народної освіти (1850-1857), працював у монастирських архівах, вивчав історію та етнографію, був у тривалих відрядженнях на Україні, в Харківській, Полтавській губерніях (1850-1852, 1854-1856), де спостерігаючи за життям і побутом українців, писав нові твори.
До цього періоду належить збірка оповідань «Слобожани» (1853) . Поїздки Україною, захоплення літературою переконують – «літератор вище всякого чиновника», що і спонукало лишити кар’єру чиновника і повернутися на батьківщину. В 1857 році вийшовши у відставку, поселився на батьківщині в родовому маєтку села Пришиб, навідувався і в рідну Данилівку .
Справжнім коханням Данилевського було щасливе знайомство з донькою відставного штабс-капітана Ю.Г.Зам’ятіною (1838). В липні 1857 року Григорій Петрович і Юлія Григорівна вінчалися у Дмитрівській церкві (нині це село Барвінківського району).
Г.П. Данилевський громадянин
На батьківщині Данилевський активно займався громадською діяльністю (1857-1858), включившись у підготовку селянської реформи, був депутатом Харківського комітету по покращенню побуту поміщицьких селян, видав статтю «Харківський селянин сьогодні», отримав срібну медаль на Олександрівській стрічці з написом «Дякую за труди по звільненню селян». За дорученням міністра народної освіти Головіна відвідав і описав близько двохсот народних шкіл Харківської губернії, видав матеріали «Харківські школи» (1863) . Подорожуючи за кордоном (1860), свої враження від перебування у Франції, Англії, Німеччині, Італії, Угорщині, виклав у «Листах із-за кордону»(1867 )Григорій Петрович обирався членом Зміївської училищної ради, гласним Харківського губернського земського зібрання і водночас членом Харківської губернської земської управи, де завідував опікунським відділом (народними школами губернії, лікарнями, інтернатами) (1865-1868).
Відстоював необхідність прокладання Курсько – Харківсько – Азовської залізниці з центру країни до портів Азовського моря, що дозволило вугіллю, солі, металу з Донбасу прийти у промислово розвинуті міста. У публіцистичних статтях «Значення Харківсько-Азовської залізниці з боку інтересів жителів і торговельників м. Харкова і губернії» переконливо описав переваги залізниці, зазначивши, що це «здешевить для Харкова підвіз продовольства. Взагалі ж вона поєднає… інтереси родючого … сільськогосподарського півдня з фабрично-торговельною… північчю».
Г.П.Данилевському завдячуємо прокладанням залізниці через землі Барвінківщини, він зумів переконати волосний актив, купців у прямій вигоді, яку матиме волость від залізниці, а барвінківських землевласників умовив віддати землі під будівництво колії безкоштовно. Обирався Григорій Петрович почесним мировим суддею Зміївського повіту, протягом усієї служби в земстві був відповідальний за друк усіх звітів, журналів управи (1867). Та згодом, залишивши службу в земстві (1868), став присяжним повіреним округу Харківської судової палати. В ці роки він збудував у Барвінковій слободі аптеку, поліклініку, народну школу (нині ці будинки входять у комплекс забудови центральної площі міста).
Г.П. Данилевський і Харків
«Харківський період» включає в себе низку творів, в яку входить збірник, удостоєний Уварівської премії «Українська старовина» – про відомих діячів Слобожанщини: філософа і поета Г.С. Сковороду, засновника Харківського університету В.Н. Каразіна, письменника Г.Ф. Квітку-Основ’яненка (1866).
З 1869 – знову в Петербурзі, стає помічником редактора, а потім головним редактором газети «Правительственный вестник», членом Ради у справах друку, таємним радником.
Та з рідною краєм Григорій Петрович не поривав зв’язків до останніх днів свого життя: був ініціатором спорудження пам’ятника В.Н.Каразіну, щорічно до фондів Харківської громадської бібліотеки надсилав сотні найновіших видань з дарчими надписами авторів (колекція зібрань книг і рукописів Данилевського зберігається й нині), допоміг слобожанам повернути старі назви міст і сіл губернії, змінені графом О.Аракчеєвим.
Ностальгія, розлука з рідними, стають поштовхом до написання Данилевським низки творів про рідний край, своїх пращурів, які можна сміливо вважати візиткою роду Данилевських: «Прабабуся» (1871) , «Тінь прадіда» (1872), «Бабусин рай» (1873), «Дідів ліс» (1877), об’єднаних пізніше і виданих О.С.Суворіним циклом «Родинна старовина» (1887), не меншою гордістю Барвінківщини є повість «Уманська різня» («Останні запорожці») (1877), де головний герой – наш земляк запорожець Яким Шпак, завдяки якому дізнаємося як жили, чим займалися наші пращури в далекі часи, маємо змогу відчути особливості краю.
6 грудня 1890 року в Петербурзі на 61 році життя після нетривалої, але тяжкої хвороби помер відомий письменник белетрист Таємний Радник Григорій Петрович Данилевський. Після прощальних днів тіло покійного «відправили на рідну його Україну в село Пришиб-Петровське».
