Історія харківського службовця 20-х років ХХ століття Мини Мазайла, що оригінально вписана в літературу початку ХХ століття, залишається цікавою і сьогодні. Головний герой твору Мина думає, що йому потрібно лише змінити своє прізвище і його життєві справи покращаться. Але ж твір належить до комедійних, тому герой та його родина зображені з надмірно перебільшеними емоціями. Твір зацікавить яскравими образами-персонажами, сміливим викриттям невігластва головного героя Мини Мазайла, палким ентузіазмом його сина Мокія, який закоханий в українську мову, а також неприхованим бажанням інших членів родини Мазайлів посприяти в залагодженні родинних суперечок.
Про автора
Автор твору Микола Куліш (1892-1937), належить до письменників “розстріляного відродження”. Комедію “Мина Мазайло” написав у 1929 році.
Твір належить до драматичних,
де конфлікт зображено через дію героїв
Рід літератури – драма (дія героїв)
Жанр літератури – сатирична комедія ( висміюються вчинки героїв), філологічна комедія, текст якої насичений грою слів, що обмежує варіанти перекладу на інші мови.
Композиція (побудова) комедії
Комедія містить чотири дії.
Місце дії
Харків. Район Холодної гори. Квартира родини Мазайлів.
Час дії
1920-ті роки.
Конфлікт комедії
Головний герой чоловік років 50, службовець мріє змінити власне прізвище Мазайло на Мазєнін, бо вважає, що усі неприємності та невдачі у його житті від того, що має таке “мужицьке” прізвище Мазайло. Мину підтримують у його бажанні дружина Килина(Лина) Мазайлиха та донька Рина. Категорично проти зміни прізвища виступає син Мокій Мазайло, який дуже закоханий в українську мову та навіть мріє додати до власного прізвища Мазайло ще й колись втрачену частину Квач.
Сюжет комедії (низка подій, що розгортаються у творі)
Експозиція – Рина розповідає подрузі Улі про закоханість свого брата Мокія в українську мову та необхідність відволікти його від цього, а саме спробувати Улі закохати Мокія у себе.
“А папа не те що од Мокія укрмови слухати не хоче, а навпаки — наше
малоросійське прізвище змінити хоче і вже напитує собі вчительку, щоб могла навчити його правильно говорит”
Зав”язка – Прихід збудженого Мини Мазайла додому та розповідь про те, як він подавав заяву на зміну власного прізвища.
Мина Мазайло -“Двадцять три роки, кажу, носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті — Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гулятти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!”
Розвиток дії – Прихід вчительки “руського проізношенія” Баранової-Казино, яку найняв Мина для навчання “правильних проізношеній”. Приїзд тьоті Моті з Курська, яка стає на захист Мини, та дядька Тараса з Києва.
Тьотя Мотя -“Не бачили, не читали? “Харків” — написано. Тільки що під’їхали до вокзалу, дивлюсь — отакими великими літерами: “Харків”. Дивлюсь — не “Харьков”, а “Харків”! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?”
Дядько Тарас – “Не бачили, не читали? “Харків” — написано. Тільки що під’їхали до вокзалу, дивлюсь — отакими великими літерами: “Харків”. Дивлюсь — не “Харьков”, а “Харків”! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?”
Кульмінація Поява публікації в газеті про зміну прізвища Мини.
“Харківський окрзагс на підставі арт. 142—144 Кодексу законів про родинну опіку та шлюб оголошуєм громадянин Мина Мазайло міняє своє прізвище Мазайло на Мазєнін. (До Рини). А що, не казала я, що прізвище сьогодні буде опубліковане! Не казала!.. Пєснєй душу вєсєля…”
Розв”язка
Прочитання оголошення в цій же газеті про звільнення Мини з посади за опір українізації.
“За постановою комісії в справах українізації, що перевірила апарат Донвугілля,звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця М. М. Мазайла-Мазеніна…”
Цитати до характеристики образів
Мина Мазайло
“Мазєнін! Ні, краще так: вип’ємо за здоров’я нашого вельмишановного Мини Маркевича Мазєніна!..”
Мазайлиха (Килина)
“За мадам Мазєніну! За Килину Трохимівну Мазєніну!.”
Рина
“Признавайся, Улько, щоб я по-дурному надій не плекала… Ти мені скажи, прикохаєш ти його, одвадиш од українських усяких дурниць, пригорнеш його на свій, себто на наш бік? “
Мокій
“Серйозно, Улю. Рідня — а нема до кого слова промовити, тим паче українського. Слухати не хочуть. (До дверей). Так ні! Буду на зло, на досаду декламувати українське слово. (До Улі). Не розуміють його краси, а з моєї самотності сміються.”
Дядько Тарас
“Мино! Подумай, що скажуть на тім світі діди й
прадіди наші, почувши, що ти міняєш прізвище…”
Тьотя Мотя
“Боже!.. По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной.”
Уля
“Надзвичайно! Фартух дорогий, золоті береги… А скажіть, як буде по-вкраїнському “чулки з розовой каемкой” ? Отакі, як у мене. Ось…”
Гра слів у комедії
Мокій про значення слова “бринить”
“Або кажуть — думка бринить. Це треба так розуміти: тільки-тільки береться, вона ще неясна — бринить. Спів бринить. Це, наприклад, у степу далеко ледве чутно пісню…”
Мокій “Книжка з золотими берегами. Правда, прекрасно?
— Надзвичайно!
— А що іще можна сказати про матерію, що вона з берегами. Фартух дорогий — золоті береги.”
Мокій про багату лексику української мови
“Ах, Улю. Як ще ми погано знаємо українську мову. Кажемо, наприклад: потяг іде третьою швидкістю, а треба — поїзд третім погоном іде. Погін, а не швидкість. А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата… Та ось вам на одне слово “говорити” аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомоніти, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, ґерґотати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти…”
